Психотерапія залежності: як робота з психологом знижує ризик повернення до алкоголю, наркотиків і гри

Що відбувається на сесіях із психологом, чому після детоксу часто настає пауза, а не одужання, і як почати — при алкогольній, наркотичній та ігровій залежності

✅ Статтю перевірено лікарем-наркологом

Жмаков Олег Анатолійович

Психіатр-нарколог вищої категорії • Головний лікар клініки «Пульс»

Стаж 30 років. Закінчив НМУ ім. О.О. Богомольця за спеціальністю «Психіатрія». Поєднує клінічний досвід із сучасними протоколами лікування залежностей. Дата перевірки: 31.08.2026.

Психотерапія залежності простими словами: чим вона відрізняється від звичайної відвертої розмови

Психотерапія залежності — це регулярна робота з психологом або лікарем-психотерапевтом за планом і за методом, який має доказову базу. Це не моралізування і не дружня бесіда на кухні: у звичайній відвертій розмові немає ні мети, ні структури. На сесії завдання конкретне — зрозуміти, що саме штовхає людину до чарки, дози чи ставки, і навчитися діяти інакше в ті самі хвилини, коли раніше спрацьовував старий сценарій.

Фахівець не читає нотацій і не збирає компромат. Він допомагає побачити ланцюжок: подія — думка — почуття — дія. Наприклад: конфлікт на роботі, далі думка «я цього не витримаю», далі наростання напруги, далі перша доза. Поки цей ланцюжок невидимий, людині здається, що «просто так вийшло». Коли він розписаний на папері, у ньому зʼявляються місця, де можна втрутитися — саме з цим працює психотерапія залежностей у клініці «Пульс».

Скажемо відкрито: гарантій немає. Психотерапія не прибирає залежність за одну зустріч — вона дає навички розпізнавати потяг рано, витримувати напругу без речовини, говорити про почуття словами, а не вчинками. Наскільки це спрацює, залежить від стадії залежності, супутніх розладів, підтримки близьких і від того, чи людина продовжує роботу, коли фізично стало легше. Матеріал рецензував головний лікар клініки, психіатр-нарколог вищої категорії Жмаков Олег Анатолійович.

Чому детокс, крапельниця й кодування не тримають без психотерапії

Детоксикація та інфузійна терапія (крапельниця) вирішують фізичний бік справи: знімають отруєння й зневоднення, лікар стабілізує тиск, сон і тривогу, а при тривалому вживанні алкоголю обовʼязково відновлює дефіцит вітамінів групи B — без цього можливе важке ураження нервової системи. У тяжких станах це потрібно за життєвими показаннями. Саме тому крапельницю призначає лікар після огляду, а не підбирають самостійно.

Медикаментозне кодування і підшивка працюють інакше: вони створюють умову, за якої вживання алкоголю стає небезпечним для здоровʼя. Організм реагує важко — падає тиск, порушується серцевий ритм, починається блювання й відчуття нестачі повітря; у частині випадків така реакція загрожує життю. Якщо людина після кодування або підшивки все ж випила алкоголь — негайно телефонуйте 103 і не давайте жодних ліків самостійно.

Але жоден із цих методів не змінює того, як людина думає і що робить у момент стресу. Вона виходить із відділення з чистою кровʼю і тим самим набором звичок. Через два тижні — сварка, борг, безсоння. Старий спосіб зняти напругу один, він швидкий і знайомий організму, а нового ніхто не встановив. Тому після крапельниці чи кодування часто настає пауза, а не одужання. Психотерапія закриває саме цей розрив:

• Вчить помічати потяг рано — не біля каси чи в застосунку зі ставками, а за кілька годин до цього, коли зʼявляється дратівливість або думка «я заслужив».
• Дає конкретні дії на момент напруги замість одного звичного: кому зателефонувати, куди піти, як відкласти рішення на пʼятнадцять хвилин.
• Розбирає ситуації, які раніше майже завжди закінчувалися вживанням: зарплата, компанія, свято, конфлікт, самотній вечір. Кожну проговорюють і планують заздалегідь.
• Повертає родину в процес: близькі перестають або жорстко контролювати, або рятувати за будь-яку ціну, і напруга в домі помітно меншає.

Коли треба негайно телефонувати 103

Є стани, за яких ні психотерапія, ні крапельниця вдома, ні народні засоби не допоможуть, а зволікання небезпечне для життя. Це не «тяжке похмілля» і не «відходняк». Викликайте екстрену медичну допомогу за номером 103 одразу, якщо бачите хоча б одну з таких ознак:

• Судоми, втрата свідомості або людину неможливо розбудити. Не давайте нічого пити, покладіть на бік і залишайтеся поруч до приїзду допомоги.
• Ознаки передозування: людина не реагує на голос і біль, дихання рідке, хропляче або клекотливе, губи й нігті синіють, зіниці дуже вузькі (при опіоїдах). Покладіть на бік, щоб вона не задихнулася блювотними масами, розстебніть одяг на шиї, не обливайте холодною водою й не змушуйте пити. Якщо поруч є налоксон і ви вмієте ним користуватися — застосуйте його і все одно викликайте 103.
• Сплутаність, марення, галюцинації, різке збудження чи сильний страх. Так буває і при відміні алкоголю (алкогольний делірій), і після стимуляторів та синтетичних речовин. Людина справді бачить і чує те, чого немає, і переконування не сприймає: не сперечайтеся, не тримайте силою, приберіть із доступу небезпечні предмети.
• Висока температура з сильним потовиділенням, коли одяг і білизна мокрі, разом із тремтінням усього тіла.
• Людина після кодування чи підшивки випила алкоголь — навіть якщо поки почувається задовільно.
• Думки про самогубство у себе або в близької людини. Телефонуйте 103 — це головний і завжди доступний канал. Додатково можна звернутися на кризову лінію Lifeline Ukraine, короткий номер 7333; актуальні номери кризових служб є також на сайті МОЗ України. Не залишайте людину саму.

Чому не можна різко відмовлятися від алкоголю й деяких ліків самостійно

Різка відмова від алкоголю або від препаратів групи бензодіазепінів після тривалого вживання може спричинити судоми й делірій. Припиняти їх можна лише під наглядом лікаря, зі зниженням дози за призначенням, а не самотужки вдома. Тяжкий стан не «перекапують» у квартирі: потрібні огляд, спостереження і можливість швидко допомогти, якщо стан погіршиться.

Що залежність робить із мисленням і за якими ознаками її визначають

Потяг — це не слабка воля. Психоактивні речовини та азартна гра діють на систему винагороди мозку: вони дають швидке й сильне відчуття полегшення, і мозок запамʼятовує цей шлях як найкоротший. Згодом він реагує не лише на саму речовину, а й на все, що з нею поєднувалося: місце, компанію, день тижня, певний настрій. Тому потяг може зʼявитися навіть через місяці тверезості, без видимої причини — окремо ми розбираємо, як мозок згадує наркотики і чому тяга повертається навіть через роки.

Паралельно змінюється мислення. Залежність захищає себе думками, які звучать переконливо: «у мене не все так погано, як у них», «я пив, бо мене доводять», «одна чарка на свято нічого не вирішує», «відіграюся й більше ніколи». На сесіях ці думки не викривають і не соромлять — їх виписують і перевіряють фактами з власного життя. Ось ознаки, за якими стан вважають залежністю; це орієнтир, щоб вчасно звернутися, а діагноз ставить лікар після огляду:

• Порушений контроль: не вдається припинити або обмежити вживання чи гру, хоча людина щиро збиралася.
• Вживання стає важливішим за роботу, родину й здоровʼя — решта справ відсувається на другий план.
• Людина продовжує, попри очевидні наслідки: борги, конфлікти, проблеми із серцем, печінкою, сном.
• Є ознаки звикання: для того самого ефекту потрібно більше, а без речовини зʼявляється погане самопочуття.

Алкоголізм, наркоманія, ігроманія: спільна психотерапія і різна медична частина

Різні залежності виглядають по-різному, але в психотерапії обʼєднуються в одну проблему. Мислення, вчинки й наслідки майже однакові: там, де один позичає гроші на дозу, інший позичає на ставку; там, де один обіцяє «останній раз», інший обіцяє «останню гру». Втрата контролю над кількістю й часом, таємність, борги, зруйновані домовленості, провина наступного ранку — цей набір повторюється незалежно від того, що саме стало предметом залежності.

Міжнародна класифікація хвороб 11-го перегляду (МКХ-11) ставить гральний розлад в один розділ із розладами через вживання речовин саме через цю схожість. Відмінність лише в тому, що при грі немає речовини — отже, немає ні синдрому відміни, як при алкоголі чи наркотиках, ні потреби в детоксикації. Практично це означає: інструменти психотерапії спільні, а медична частина різна.

• При алкогольній залежності психотерапія починається після того, як лікар зняв гострий стан: працювати з людиною в синдромі відміни неможливо й небезпечно.
• При наркотичній залежності, зокрема від аптечних препаратів, додається робота з доступом: хто виписує, де беруться ліки, як влаштувати контроль разом із лікарем.
• Після перерви у вживанні переносимість речовини різко знижується, і звична колишня доза може призвести до передозування — тому після детоксу потрібні і медичний супровід, і психотерапія.
• При ігровій залежності центральною темою стають гроші: окремий рахунок, участь родини у фінансах, самообмеження в банку й застосунках. Решта роботи — тригери, план на момент потягу, стосунки, сон і робота — однакова для всіх трьох станів.

Методи з доказовою базою, які застосовують у клініці «Пульс»

У наркології немає одного методу, який підходить усім. Програму складає лікар після огляду: враховують вид залежності, стадію, супутні розлади (тривогу, депресію, безсоння), ситуацію в родині та те, скільки часу людина реально може виділити. Методи не обирають по одному — їх поєднують, а якщо план не працює, його переглядають разом із пацієнтом, а не вимагають «старатися більше». Окремо варто розрізняти немедикаментозні методи лікування залежності: частина з них справді допомагає відновленню, а частина лишається лише обіцянками.

Нижче — основні методи, які мають дослідницьку базу й входять до програми психотерапії залежностей.

• Когнітивно-поведінкова терапія. Людина вчиться помічати автоматичні думки, що передують вживанню, і перевіряти їх фактами. Є домашні завдання: щоденник потягу, запис ситуацій, тренування відмови.
• Мотиваційне інтервʼювання. Метод для тих, хто ще не вирішив лікуватися або прийшов «бо примусили». Фахівець не тисне, а разом із людиною розглядає її ж аргументи «за» і «проти» — це один із небагатьох способів почати роботу зі скептично налаштованим пацієнтом.
• Профілактика зривів. Окремий блок, у якому складають письмовий план: особисті тригери, ранні ознаки зриву, конкретні дії та список контактів. План залишається в людини й після виписки.
• Сімейна терапія. Зустрічі з близькими окремо та разом із пацієнтом. Тема не «хто винен», а як влаштовані домовленості в родині: гроші, контроль, реакція на зрив, власне життя родичів.

Медикаментозна підтримка: лише за призначенням лікаря

Крім психотерапії, лікар може призначити медикаментозну підтримку ремісії — препарати, які знижують потяг або змінюють реакцію організму на речовину. При опіоїдній залежності окремо застосовують підтримувальну терапію, яка, за міжнародними настановами, знижує ризик передозування й смерті. Підбір, поєднання і тривалість визначає виключно лікар після огляду. Самостійно приймати такі препарати, змінювати дозу чи схему небезпечно, тому назв і дозувань у статті немає.

Що використовуємо додатково

Програма 12 кроків і групова робота — це не медичний метод, а середовище підтримки, яке добре поєднується з терапією. Техніки розслаблення й дихальні практики застосовують для зниження тривоги й нормалізації сну. Достатньої доказової бази саме для лікування залежності вони не мають, тому не замінюють основну роботу і не призначаються як самостійний метод.

Вправа «сім пунктів»: як побачити свої тригери на папері

Це внутрішня практика клініки «Пульс» — письмове самоспостереження за сімома умовними пунктами: роздратування; думка «мій випадок особливий»; імпульсивні вчинки, про які потім шкода; порівняння з іншими; гроші й те, що приховується від родини; відчуття «ще трохи»; відкладання на потім. Пункти працюють як сім «папок», у які людина розкладає свої реальні випадки за тиждень. Це допоміжний інструмент самоспостереження, а не метод лікування з доказовою базою.

Правила прості. Людина записує щодня: яка була ситуація, яка думка зʼявилася, що відчувалося в тілі, що зробила далі й чим усе закінчилося. Мінімум два-три конкретні випадки на кожен пункт. Записи розбирають на індивідуальній сесії або в групі — лише за бажанням автора, бо нічого з написаного не зачитується без його згоди. За два-три тижні зазвичай проявляється картина, якої людина раніше не бачила: однакові запускачі, одна-дві думки перед кожним епізодом, певний час дня чи день тижня. Потрібен не сором, а список власних тригерів, з яким можна працювати.

Коли цю вправу не варто починати самостійно

Вправу виконують разом із фахівцем, а не самотужки за статтею. Якщо в людини виражений пригнічений настрій, сильне почуття вини, безсоння або були думки про самогубство — починати з неї не варто: спершу потрібна консультація лікаря, бо в такому стані письмовий розбір власних вчинків може посилити самозвинувачення. Психолог підбирає послідовність так, щоб робота була посильною.

Як проходять сесії: індивідуально й у групі

Перша зустріч триває приблизно 50–60 хвилин, і сповіді на ній не вимагають. Психолог розпитує про історію: коли почалося, що вже пробували, які були паузи й через що вони закінчувалися, що відбувається з роботою, сном і стосунками. Разом формулюють конкретну мету. Далі сесії зазвичай раз або двічі на тиждень, типовий курс — приблизно 10–20 зустрічей, при тривалій залежності або супутніх розладах довше. Між сесіями є завдання: без них зустрічі перетворюються на розмови.

Паралельно в стаціонарі щодня працюють групи. Головне, що вони дають, — відчуття «я не один»: людина чує історії, схожі на власну, і це знімає ізоляцію, яка сама по собі є сильним тригером зриву. Діють чіткі правила: конфіденційність, заборона оцінок, право промовчати; зворотний звʼязок дають про вчинки, а не про особу. У клініці працюють психологи Юрій і Анастасія Гур, Калерія Юрченко та Валентин Миненко, і фахівця можна змінити, якщо контакт не склався. Зрив під час курсу не є підставою для виключення — його розбирають як інформацію й переписують план.

Що робити родині: співзалежність і межі допомоги

Довге життя поруч із залежною людиною змінює й самих близьких. Виникає стан, який називають співзалежністю: усе життя родини вибудовується навколо однієї проблеми. Дружина перевіряє телефон і кишені, мати віддає свої гроші на борги, доросла дитина бреше родичам, щоб приховати ситуацію. Люди роками живуть у тривозі, не висипаються, втрачають власні інтереси — і не розуміють, чому їхні колосальні зусилля нічого не змінюють.

Частина цих зусиль знімає з залежного наслідки його вчинків: коли борг закрито, скандал затушовано, а на роботі прикрито, причин щось змінювати стає менше. Сімейна терапія не звинувачує родичів — вона допомагає розділити межі: де моя відповідальність, а де його, що я реально можу зробити, а що ні. Практично це означає кілька рішень.

• Перестати закривати фінансові наслідки — борги, штрафи, кредити. Це одне з найважчих рішень, яке за спостереженнями фахівців часто виявляється дієвим; ухвалювати його варто разом із фахівцем, а не в момент сварки.
• Відмовитися від розмов у стані спʼяніння чи після великого програшу. Такі розмови нічого не вирішують і додають образи — тему переносять на тверезий ранок.
• Говорити про себе, а не про нього: «я не сплю ночами й мені страшно» замість «ти всіх знищив». Перше можна почути, друге запускає захист.
• Прийти на консультацію навіть тоді, коли сам залежний відмовляється. Буває, що саме після змін у поведінці родини людина погоджується на лікування.

План дій на момент сильного потягу

Потяг зазвичай накочує хвилею й поступово слабшає: у більшості людей найгостріший відрізок триває від кількох хвилин до півгодини, найчастіше 15–30, але це орієнтир, а не точне правило. Важливо інше: у цей час відчуття здається нескінченним, тому рішення ухвалюються швидко й на свою шкоду. Якщо ж потяг не слабшає годинами або тримається добами, супроводжується безсонням і пригніченим настроєм — це вже стан, з яким потрібно до лікаря, а не момент, який треба пережити.

План складають заздалегідь на сесії, у перші дні тверезості, у письмовому вигляді — на папері або в телефоні. Копію бачить психолог, а за згодою пацієнта і один близький, який у разі потреби просто поруч. Виглядає план приблизно так.

• Відкласти будь-яке рішення на пʼятнадцять хвилин. Домовленість із собою проста: не «ніколи», а «не зараз». Через чверть години думка найчастіше вже слабша.
• Зателефонувати за списком. Два-три конкретні номери, записані заздалегідь: психолог, людина з групи, близький, який не почне сварку. Телефонувати треба тоді, коли ще не дуже страшно.
• Змінити місце й подбати про тіло: вийти з приміщення, пройтися, умитися, поїсти. Голод, недосип і втома — найчастіші фізичні підсилювачі потягу.
• Прибрати доступ: удома немає алкоголю й запасів, на телефоні — обмеження в банку й застосунках для ставок, гроші частково під контролем родини за домовленістю.
• Записати епізод: що сталося перед цим, яка була думка, що відчувалося. Це матеріал для наступної сесії, а сам факт запису вже збиває автоматизм.

Як почати психотерапію в «Пульсі» у Львові

Почати можна з будь-якої точки — навіть якщо людина ще не готова лікуватися, а звертається родич. Клініка «Пульс» розташована у Львові на вул. Грінченка, 5; телефон (067) 103-33-53 працює цілодобово. Доступні формати: очні зустрічі в клініці, онлайн-консультації, виклик нарколога додому 24/7 у Львові та області, а також лікування й психотерапія в стаціонарі, коли потрібні щоденна підтримка й відрив від звичного середовища.

Звернення анонімне: клініка працює без постановки на облік, за ліцензією МОЗ України, і дані не передаються на роботу чи в поліклініку за місцем проживання. Єдиний виняток — ситуації безпосередньої загрози життю (передозування, стан, що потребує екстреної допомоги): у таких випадках лікар діє в інтересах порятунку життя людини, як передбачено законом. На першій розмові по телефону прізвище не потрібне. Якщо людина пʼє або вживає просто зараз, починають із медичної частини, а психотерапію підключають після стабілізації.

Чесно про межі: ніхто не може обіцяти, що після курсу зривів не буде. Залежність — хронічний стан із ризиком рецидиву, і робота з психологами клініки «Пульс» підвищує шанси втримати тверезість, але не скасовує цього ризику. Від вас залежить головне: прийти, продовжувати ходити, коли стало легше, і виконувати домовленості. Матеріал має інформаційний характер, рецензований психіатром-наркологом Жмаковим О. А. і не замінює консультацію лікаря.