Психоз від солей: як розпізнати і що робити родині

Що насправді відбувається з мозком людини, як стояти поруч і не нашкодити, які ознаки не можна ігнорувати жодної зайвої години

✅ Статтю перевірено лікарем наркологом

Жмаков Олег Анатолійович

Лікар психіатр-нарколог вищої категорії • Головний лікар клініки «Пульс»

Стаж 30 років. Закінчив НМУ ім. О.О. Богомольця за спеціальністю «Психіатрія». Поєднує клінічний досвід із сучасними протоколами лікування залежностей. Дата перевірки: 30.06.2026.

Якщо це відбувається просто зараз

Якщо ви читаєте цей текст, стоячи під зачиненими дверима, і за ними людина кричить, шукає «жучки», не впізнає вас або погрожує — не читайте далі. Телефонуйте 103. Скажіть диспетчеру дослівно: «У людини гострий психоз на тлі вживання невідомої психоактивної речовини». Назвіть адресу, поверх, код домофона і одразу попередьте, чи є агресія. Якщо людина погрожує, тримає в руках ніж чи інструмент, забарикадувалася або вибігла з дому — паралельно телефонуйте 102 і поясніть, що йдеться про людину в психотичному стані, якій потрібна медична допомога.

Психоз від солей — це не «істерика», не «поганий характер» і не «розбещеність». Це невідкладний медичний стан, у якому людина справді бачить, чує і відчуває те, про що каже. Її сприйняття зламане, а не її совість. Саме тому родина не може і не повинна лікувати цей стан удома: завдання рідних — зберегти безпеку (свою і хворого), почати охолодження при перегріві та привести допомогу. Усе інше зробить бригада і лікарі.

Другий важливий момент — зняти з себе провину. Ви не могли це передбачити, і це не результат вашого виховання. Людина не «стала такою через вас»; речовина, склад якої не знає навіть той, хто її вжив, змінила роботу мозку за кілька годин. Звернення по допомогу — це не «здати рідну людину». Це єдиний спосіб не втратити її, поки стан оборотний.

Далі в матеріалі — спокійний, покроковий орієнтир: що саме відбувається з людиною, які ознаки бачить родина вдома, чого категорично не можна робити, як говорити і стояти поруч, що робити при перегріві та судомах, коли викликати екстрену допомогу, що роблять у стаціонарі та чого чекати після виходу з гострого стану. Матеріал написаний так, щоб найважливіші дії були на початку — тому що не всі дочитують до кінця.

Що таке «солі» і чому цей стан називають психозом

Синтетичні катинони — це велика група штучних психостимуляторів, хімічно споріднених із катиноном, речовиною з рослини кат. На нелегальному ринку їх називають «солями», «сіллю для ванн», «кристалами», «мяу», а також іменами окремих сполук — мефедрон, метилон, α-PVP, MDPV. Національний інститут з проблем зловживання наркотиками США (NIDA) формулює прямо: штучні варіанти можуть бути значно потужнішими за природну речовину. Саме через це побутове уявлення «це ж не героїн, нічого страшного» не має жодного стосунку до реальності.

Про масштаб явища варто сказати чесно. За даними Європейського моніторингового центру з наркотиків та наркозалежності («Європейський звіт про наркотики», 2024), європейська система раннього попередження тримає під наглядом понад 950 нових психоактивних речовин, і синтетичні катинони — одна з найбільших груп серед них за кількістю вилучень. Окремої державної статистики саме психозів, спричинених цією групою речовин, в Україні не публікують, тому точних національних цифр немає — і будь-хто, хто називає вам «відсоток випадків», найімовірніше їх вигадав. Що відомо надійно: у клінічних оглядах параноя, галюцинації, гостре збудження й агресія описані як типові, а не рідкісні наслідки вживання цих речовин.

Всесвітня організація охорони здоров’я в чинній класифікації МКХ-11 винесла ці речовини в окремий блок 6C47 — «Розлади внаслідок вживання синтетичних катинонів», а психотичний розлад через них має код 6C47.6. У попередній класифікації МКХ-10 стан кодувався в межах F15 (розлади внаслідок вживання інших стимуляторів), психотичний розлад — F15.5. Те, що для цієї групи речовин створили окремий блок, само по собі показово: наслідки виявилися достатньо специфічними, щоб не розчиняти їх серед інших стимуляторів.

Психоз — це стан, у якому людина втрачає здатність відрізняти те, що породжує її мозок, від того, що відбувається насправді. З’являються марення (хибні переконання, у які людина беззаперечно вірить і які неможливо спростувати аргументами) і галюцинації (сприйняття того, чого немає). Ключова відмінність від звичайного сп’яніння в тому, що симптоми істотно перевищують очікувану картину дії речовини — саме цей критерій використовує класифікація ВООЗ, щоб відрізнити психотичний розлад від сп’яніння.

Швидкий орієнтир для родини — за якими ознаками сп’яніння відрізняється від психозу:

Для родини це означає одну практичну річ. Ви маєте справу не зі співрозмовником, з яким можна домовитися, а з людиною, чиє сприйняття зараз працює проти неї. Вона не бреше вам про камери в люстрі — вона їх бачить. Вона не вигадує голоси за стіною — вона їх чує. Будь-яка ваша спроба «довести правду» буде для неї доказом того, що ви або обманюєте її, або ви «з ними заодно».

• Контакт із реальністю. При сп’янінні людина збуджена, балакуча, дратівлива, але розуміє, де вона і хто поруч. При психозі цей контакт втрачається: обстановка може здаватися чужою, а близькі — підміненими або ворожими.
• Реакція на аргументи. При сп’янінні людину ще можна в чомусь переконати або відволікти. При психозі жоден доказ не працює: будь-яке спростування вбудовується в марення як нове підтвердження змови.
• Галюцинації. Голоси за стіною, фігури на периферії зору, відчуття комах під шкірою — це не про сп’яніння. Поява хоча б однієї з цих ознак переводить ситуацію в розряд невідкладних.
• Сон. Сп’яніння минає і людина засинає. При психозі на тлі стимуляторів людина не спить дві-три і більше діб і при цьому стверджує, що не втомилася.
• Тіло. Розширені зіниці, високий пульс, підвищена температура, пітливість і тремтіння супроводжують психоз майже завжди — саме ця частина найнебезпечніша для життя.
• Ставлення до близьких. При психозі підозра спрямована насамперед на тих, хто поруч: дружину, чоловіка, матір. Це не сварка й не образа, а симптом.

Чому психоз виникає саме від цієї групи речовин

Перша причина — механізм дії самої речовини, і тут важливо не спрощувати. Група неоднорідна: частина сполук (мефедрон, метилон) є субстратами переносників і змушує нервові закінчення активно вивільняти дофамін, норадреналін і серотонін; інша частина (α-PVP, MDPV) переважно блокує зворотне захоплення й діє майже виключно на дофамінову та норадреналінову системи. Саме тому α-PVP і MDPV дають більше збудження, підозрілості та стереотипної поведінки, а сполуки з вираженим серотоніновим компонентом — іншу картину. І саме тому клінічні прояви відрізняються навіть у межах однієї побутової назви «сіль».

Надлишок дофаміну вважають однією з головних ланок у виникненні маячних ідей і галюцинацій — на цьому механізмі побудовано й дію антипсихотичних препаратів. Але картина складніша за просту формулу «більше дофаміну — більше марення»: у ній беруть участь інші системи мозку, зокрема глутаматна, а також виснаження через багатодобове безсоння. Практично це означає, що психоз від солей — не «хімічний перебір», який мине сам собою, а поєднання кількох процесів, кожен з яких потребує окремої корекції.

Друга причина — дуже сильна тяга до повторного вживання в межах одного епізоду. Ефект короткий, спад різкий і суб’єктивно нестерпний, тому людина повторює прийом раз за разом протягом годин і діб. Доза накопичується, а нервова система не отримує жодної паузи на відновлення. Родина зазвичай бачить це як «він замкнувся і не виходить другу добу» — і не здогадується, що всередині цієї доби відбувається десяток повторних вживань.

Третя причина працює окремо від хімії — це багатодобове безсоння. Систематичний огляд Waters та співавторів (Frontiers in Psychiatry, 2018) показав: у здорових людей позбавлення сну поступово веде від простих спотворень сприйняття до справжніх галюцинацій і маячних ідей, тобто до стану, що нагадує гострий психоз. Чим довше людина не спить, тим важча картина. При вживанні стимуляторів безсоння триває дві, три і більше діб — і його ефект множиться на дію речовини.

Четверта й п’ята причини — невідомий склад і неможливість розрахувати кількість. Речовина з нелегального ринку не має ні перевіреного складу, ні контролю чистоти. Одна й та сама побутова назва може означати різні сполуки різної сили, часто з домішками інших речовин. Активні кількості дуже малі, тому різниця між «звичною» і небезпечною порцією буває непомітною. Через це попередній досвід «раніше ж було нормально» нічого не гарантує: наступного разу в руках може опинитися зовсім інша хімічна сполука.

Клінічна картина: що саме бачать лікарі

Психоз від солей має досить впізнавану будову. Лікарі розкладають його на три частини: зміст мислення (марення), сприйняття (галюцинації) і тіло (перезбудження, перегрів, серцево-судинні зміни). Родині корисно бачити ті самі три частини окремо — бо кожна з них потребує різних дій.

Нижче — розбір кожної складової та пояснення, чому суперечка з людиною в такому стані технічно неможлива.

Марення

Марення при психозі від стимуляторів має впізнаваний набір сюжетів. Найчастіше це ідеї переслідування («за мною стежать», «мене хочуть убити») та ідеї стеження («у квартирі камери», «телефон прослуховують», «сусіди пишуть звук через стіну»).

Поруч із ними йдуть ідеї змови й зради («ви всі домовилися проти мене») та ідеї особливого значення, коли випадкові речі — номери автомобілів, слова з телевізора, погляд перехожого — сприймаються як особисті знаки або погрози. Підозра майже завжди спрямована на найближчих людей, бо вони поруч і саме їхню поведінку людина спостерігає найдетальніше.

Для родини це найболючіша частина: мати чи дружина раптово опиняються «в списку ворогів». Важливо розуміти, що це не оцінка ваших стосунків і не прихована правда, яка «вилізла назовні». Це симптом, який минає разом із психозом.

Галюцинації

Слухові галюцинації — голоси, які коментують дії людини, звинувачують або наказують, а також шепіт, кроки, стуки за стіною. Людина може прислухатися, просити всіх замовкнути, відповідати комусь невидимому.

Зорові — фігури, тіні, силуети людей на периферії зору; при стимуляторах вони типові. Тактильні — відчуття, що під шкірою щось повзає (формікація, «комахи під шкірою»).

Останній симптом для родини найвпізнаваніший: людина годинами розчісує руки, шию й обличчя, іноді до ран і виразок, і щиро показує вам «місце, де воно ворушиться». Свіжі подряпини в поєднанні з безсонням і підозрілістю — практично достовірна ознака психотичного стану.

Фізичні ознаки

Психоз ніколи не буває «тільки в голові». Його супроводжують розширені зіниці, прискорене серцебиття, підвищений артеріальний тиск, підвищена температура тіла, пітливість, тремтіння, м’язова напруга, нудота, спазми щелеп. Саме тілесна складова робить стан небезпечним для життя, а не лише страшним на вигляд.

Перегрів, зневоднення й перевантаження серця розвиваються паралельно з мареннями — і часто швидше, ніж родина встигає це помітити. Людина при цьому не скаржиться: збудження й тривога перекривають відчуття спраги, болю й втоми.

До цього додаються дезорієнтація (плутається в часі й місці), панічний страх аж до відчуття неминучої смерті, багатодобове безсоння без відчуття втоми та нав’язливі повторювані дії — годинами перебирає речі, розбирає техніку, шукає приховані пристрої. Мова стає швидкою, стрибкоподібною, беззв’язною. Агресія, якщо вона з’являється, майже завжди захисна: людина нападає не тому, що зла, а тому, що щиро вважає, що захищає своє життя.

Чому сперечатися неможливо

Для людини в психозі це не думка, а сприйняття. Різниця принципова. Думку можна обговорити, зважити, переглянути. Сприйняття переглянути не можна — так само як не можна аргументами переконати людину, що вона не бачить стіни перед собою.

Коли ви відчиняєте люстру й показуєте, що там немає камери, мозок у психозі не робить висновку «я помилявся». Він робить висновок «камеру сховали» або «мама з ними заодно, бо вона їх прикриває». Тому будь-яка спроба довести, спростувати чи зловити на суперечності дає протилежний ефект: тривога зростає, довіра руйнується, ризик агресії підвищується.

Єдина розмовна тактика, яка працює, — визнавати емоцію, не торкаючись змісту. Не «там нікого немає», а «я бачу, що тобі дуже страшно, я поруч». Ви не погоджуєтеся з маренням і не сперечаєтеся з ним — ви говорите про почуття, які є справжніми в будь-якому разі.

Побутові маркери: що бачить родина вдома

Медичний опис симптомів мало допомагає о третій ночі. Значно корисніше впізнати сцену. Психоз від синтетичних катинонів у домашніх умовах виглядає дуже характерно, і більшість родичів згадують ті самі деталі. Нижче — перелік побутових ознак, кожна з яких сама по собі ще не діагноз, але їхнє поєднання протягом кількох годин чи доби майже завжди означає одне й те саме.

Найтиповіші сцени, які описують рідні:

Окремо варто сказати про безсоння. Людина не спить дві, три і більше діб — і при цьому наполягає, що не хоче спати й не втомилася. Це не впертість: стимулятори блокують відчуття втоми, а сам мозок при цьому виснажується. Якщо ви точно знаєте, що ваш близький не спав кілька діб, це вже привід для медичної допомоги, навіть якщо марення поки що виглядає «м’яким» і людина зовні спокійна. Психотична картина в такому стані може розгорнутися за години.

І ще одна деталь, яку часто пропускають: шкіра. Свіжі подряпини, розчухані до крові руки, шия, обличчя, іноді ранки в тих самих місцях — це прямий наслідок відчуття комах під шкірою. Якщо ви бачите таке в поєднанні з безсонням і підозрілістю, вважайте, що маєте справу з психозом, поки лікар не скаже інакше.

• Зашторює вікна серед дня, заклеює або завішує камеру телефона й ноутбука, накриває техніку тканиною. Це не дивацтво — це логічна дія людини, яка впевнена, що за нею дивляться просто зараз.
• Вимикає роутер, виймає батарею з телефона, загортає гаджети, обстежує розетки, плінтуси й люстри в пошуках підслуховувальних пристроїв. Може розібрати техніку й не змогти пояснити навіщо.
• Прислухається до стін, просить усіх замовкнути, говорить пошепки, показує пальцем угору чи вбік — на джерело «звуку», якого ви не чуєте.
• Звинувачує найближчих у змові: дружину, чоловіка, матір у тому, що «вони заодно з ними». Підозра до рідних — не образа, а частина хвороби, і саме вона найболючіша для родини.
• Зачиняється в кімнаті або, навпаки, не дозволяє зачиняти двері, забарикадовує вхід чи раптово тікає з дому в паніці. Може виходити вночі «перевірити», чи хтось стоїть біля під’їзду.
• Фізично напружений, «на межі»: різко реагує на будь-який гучний звук, різкий рух, дзвінок у двері. Тіло весь час готове або бити, або тікати.

Чого категорично не можна робити

Кожна заборона нижче має пояснення — без нього родина її не виконає. Це не абстрактні правила ввічливості, а перелік дій, які реально погіршують стан і збільшують ризик травми або смерті. Прочитайте цей список повільно: більшість помилок родичі роблять із найкращих намірів.

Головна заборона, яку варто виділити окремо, стосується фізичного утримання. Спроба самотужки скрутити, притиснути до підлоги чи «просто потримати, поки заспокоїться» людину в психозі — найнебезпечніша дія з усіх можливих. Боротьба з утриманням відбувається на тлі перегріву, перезбудження й дуже високого пульсу. Такі ситуації пов’язані зі смертями під час утримання, зокрема через позиційне задушення, коли грудна клітка не може розширитися, а також через розпад м’язової тканини й травми. Утримання — це крайній захід, який виконують підготовлені люди, коротко й правильно.

Друга заборона, яку порушують найчастіше з жалю, — давати щось «щоб заспокоївся». Алкоголь додає токсичне навантаження, погіршує роботу серця й змазує картину для лікаря. Ліки з домашньої аптечки небезпечні тим, що неможливо передбачити їхню взаємодію з невідомою речовиною; крім того, вони можуть приховати симптоми, за якими лікар оцінює тяжкість стану. Окремо: жарознижувальні препарати (парацетамол, ібупрофен) при перегріві від стимуляторів не діють, бо причина підвищення температури не інфекційна, — тут потрібне фізичне охолодження, а не таблетка. Будь-який препарат у цій ситуації призначає лише лікар і лише після огляду.

Третя — «перечекати до ранку». Це найпоширеніший і найдорожчий за наслідками вибір. Стан може швидко перейти в загрозливий для життя: з перегрівом, судомами, порушенням серцевого ритму й ураженням нирок. Час тут працює проти вас, а не на вас.

• Не сперечатися з маренням і не показувати «докази». Людина сприйме це як підтвердження, що ви теж «з ними» або що ви її обманюєте. Тривога зросте, довіра зникне.
• Не підтверджувати марення («так, за нами справді стежать»). Це закріплює хибне переконання й робить страх «офіційним». Визнавайте емоцію, а не зміст.
• Не сміятися, не жартувати, не знімати на відео. Для людини все відбувається смертельно серйозно; сміх зчитується як знущання або напад.
• Не робити різких рухів, не підходити ззаду, не торкатися без попередження. У стані підозрілості раптовий дотик сприймається як напад, а реакція буде миттєвою і захисною.
• Не блокувати вихід із кімнати й не замикати. Відчуття пастки різко посилює паніку і провокує прорив силою. Людині потрібне відчуття, що вона може вийти.
• Не залишати наодинці з дітьми, літніми людьми, вагітними. Поведінка в психозі непередбачувана, а діти не розуміють небезпеки й не вміють вчасно відступити.
• Не намагатися утримати силою самотужки — про це докладно вище. Це не героїзм, а ризик для життя обох.
• Не змушувати пити багато води «щоб промити». Надлишок рідини при цій групі речовин небезпечний окремо — про це нижче.
• Не сідати з людиною в психозі за кермо і не везти самотужки. Одна непередбачувана дія в дорозі — і небезпека поширюється на всіх учасників руху.

Як поводитися поруч: простір, дистанція, слова

Поки їде бригада, ваше завдання — знизити навантаження на нервову систему людини й не дати ситуації перерости в бійку. Почніть із простору. Приглушіть світло, вимкніть телевізор і музику, попросіть усіх зайвих вийти з кімнати. Тихо, без демонстрації, приберіть із поля зору ножі, інструменти, важкі предмети, шнури, ліки й ключі від автомобіля.

Окремо подбайте про вікна й вихід. При маренні переслідування типовими є спроби вистрибнути з вікна або вибігти на дорогу, і в багатоповерхівці це найчастіший механізм смерті. Зачиніть вікна й вихід на балкон (не замикаючи людину в кімнаті), по можливості переведіть розмову в приміщення без відкритого вікна, тримайте вхідні двері під наглядом когось із дорослих, ключі від квартири й автомобіля приберіть із поля зору. Дітей і літніх людей виведіть в іншу частину житла або до сусідів. Чим менше подразників і чим менше облич — тим нижчий рівень тривоги.

Далі — позиція тіла. Тримайте дистанцію не менше двох довжин витягнутої руки. Стійте збоку, а не прямо перед обличчям, і ніколи не спиною до кута: у вас завжди має лишатися вільний шлях до виходу. Не нависайте згори й не оточуйте людину кількома людьми одночасно — говорить одна людина, та, кому вона довіряє найбільше. Руки тримайте на виду, долонями вперед. Це не театр: у стані підозрілості невидимі руки читаються як загроза.

Мова має бути максимально простою. Назвіть себе: «Це я, мама. Я тут». Говоріть короткими реченнями, одна думка за раз, повільно, тихим низьким голосом. Не ставте багато запитань і не вимагайте пояснень — людині зараз важко утримати думку. Визнавайте почуття: «Тобі страшно. Я з тобою. Тут безпечно». Попереджайте про кожну свою дію: «Я зараз піду на кухню й повернуся», «Я хочу подати тобі воду». І не давайте обіцянок, яких не виконаєте: фраза «лікарів не буде» зруйнує залишки довіри в найгірший момент.

Такий підхід не вигаданий на ходу. Він відповідає принципам словесного заспокоєння, викладеним у консенсусних рекомендаціях Американської асоціації невідкладної психіатрії (проєкт BETA, West J Emerg Med, 2012): немедикаментозні заходи — тиха кімната, приглушене світло, спокійна коротка мова, повага до особистого простору — застосовують до медикаментів і разом із ними, а не замість них. Іншими словами, ви робите те саме, що робитиме персонал у стаціонарі, тільки в межах своїх можливостей.

Якщо є підозра на перегрів

Гаряча на дотик шкіра, рясний піт або, навпаки, суха гаряча шкіра, температура понад 38–39 °C, дуже високий пульс — це перегрів, і при отруєнні психостимуляторами він є однією з головних причин смерті. Хвилини до приїзду бригади тут мають значення, тому охолодження починають удома, паралельно з викликом 103.

Що можна робити безпечно: відчинити вікно й провітрити кімнату (не залишаючи людину саму біля відкритого вікна), увімкнути вентилятор або кондиціонер, зняти зайвий одяг, прикласти прохолодну вологу тканину до шиї, пахв і пахвинних складок — там судини проходять близько до шкіри, обтирати шкіру прохолодною (не крижаною) водою або зволожувати її з пульверизатора. Не вкривайте людину ковдрою «щоб пропотіла» — це протилежне тому, що потрібно.

Чого не робити: не занурювати у ванну з крижаною водою (ризик спазму судин, зупинки дихання й травми при опорі), не обкладати льодом безпосередньо, не давати жарознижувальних — парацетамол та ібупрофен при неінфекційному перегріві не діють. Якщо людина при свідомості й впевнено ковтає, воду можна пропонувати невеликими ковтками, приблизно до склянки за годину. Не вливайте воду насильно і не заохочуйте пити багато: при цій групі речовин (зокрема при мефедроні) описані випадки водного отруєння — надлишок рідини на тлі затримки води в організмі різко знижує рівень натрію в крові, а це саме по собі спричиняє судоми, потьмарення свідомості й набряк мозку. Обов’язково скажіть бригаді, скільки людина випила.

Якщо почалися судоми або людина знепритомніла

При судомах головне — не нашкодити. Приберіть з-під людини тверді й гострі предмети, підкладіть під голову щось м’яке (згорнутий одяг, подушку), звільніть шию від тісного коміра. Нічого не кладіть у рот і не намагайтеся розтиснути щелепи — це поширена помилка, яка призводить до травм зубів, щелепи й пальців того, хто допомагає. Не утримуйте людину силою: судоми не можна «зупинити», їх можна лише перечекати безпечно.

Засічіть час початку судом і повідомте його бригаді — тривалість напад є важливою для лікаря. Після закінчення судом, а також якщо людина непритомна, але дихає, обережно поверніть її на бік (стабільне бічне положення) і трохи закиньте голову назад: так язик не перекриє дихальні шляхи, а блювотні маси не потраплять у легені. Залишайтеся поруч і стежте за диханням.

Якщо дихання немає або воно поодиноке й хрипле — негайно скажіть це диспетчеру 103 і починайте серцево-легеневу реанімацію під його керівництвом: диспетчер веде по кроках голосом до приїзду бригади. Не витрачайте час на пошук інформації в телефоні — просто не кладіть слухавку.

Коли телефонувати 103 негайно

Викликайте екстрену медичну допомогу 103 без роздумів, якщо є хоча б одна ознака зі списку нижче. Не чекайте «підтвердження», не радьтеся по колу з родичами, не шукайте в інтернеті ще одну статтю. Сам факт психозу — марення, галюцинації, нерозуміння, де людина перебуває — уже є достатньою підставою.

Ознаки, за яких телефонують негайно:

Коли зателефонуєте, говоріть за простим шаблоном — це заощадить хвилини. Перше: адреса, поверх, код домофона, чи є кому відчинити. Друге: «У людини гострий психоз на тлі вживання невідомої психоактивної речовини». Третє: вік, стать, приблизно скільки діб не спить. Четверте: чи є агресія, чи є в домі ножі або зброя. П’яте: температура, якщо вимірювали, чи були судоми (і скільки тривали), чи при свідомості, скільки випила рідини. Шосте: відомі хвороби (серце, епілепсія, цукровий діабет), постійні ліки, алергії, вагітність. Сьоме: чи потрібна поліція — скажіть про це одразу, а не наприкінці розмови.

До приїзду бригади приготуйте: паспорт і медичні документи, перелік постійних ліків, список хронічних хвороб, телефон близького, який поїде супроводжувати. Окремо — не викидайте упаковки й залишки речовини, якщо вони є. Це не доказ проти вашої рідної людини, це інформація, яка може напряму вплинути на тактику лікаря. Складіть їх у пакет і віддайте медикам.

• Будь-який психоз — марення, галюцинації, людина не розуміє, де вона й хто поруч.
• Агресія до людей або до себе: погрози, спроби вдарити, руйнування речей.
• Судоми, посмикування м’язів, втрата свідомості — навіть коротка.
• Температура тіла понад 39 °C, гаряча суха або, навпаки, залита потом шкіра. Перегрів при отруєнні стимуляторами напряму загрожує життю.
• Біль у грудях, відчуття перебоїв у серці, задишка, синюшність губ.
• Дуже високий тиск, сильний головний біль, слабкість у половині тіла, порушення мови.
• Розмови про самогубство, спроби вистрибнути з вікна, вибігти на дорогу.
• Сплутана свідомість: людина не реагує на звернення, засинає й не будиться.
• Темна сеча або її дуже мало, сильний м’язовий біль — можливе ураження нирок.
• Кілька діб без сну й без рідини.

Коли викликати поліцію разом зі швидкою

Родини найчастіше уникають дзвінка на 102 з одного страху: «його заберуть, буде справа, це назавжди зіпсує йому життя». Тут важливо чітко розділити дві речі. Виклик поліції в такій ситуації — це не про покарання, а про можливість медиків безпечно працювати. Бригада швидкої не має ні засобів, ні повноважень заходити в квартиру, де людина погрожує ножем. Без супроводу вона просто не увійде, і допомога не буде надана взагалі.

Телефонувати в поліцію разом зі швидкою потрібно, якщо: людина агресивна, погрожує або вже застосувала силу; у руках чи в домі є ніж, інструмент, зброя; вона забарикадувалася, не пускає нікого й загрожує собі; вона вибігла з дому в психозі — тоді є ризик і для неї, і для сторонніх; або якщо ви розумієте, що бригада не зможе безпечно працювати без супроводу.

Формулювання для диспетчера має бути таким самим чітким, як і для 103: скажіть одразу, що йдеться про людину в психотичному стані, якій потрібна медична допомога, а не про «буйного». Ця фраза принципово змінює рамку виклику: приїжджають не «на бійку», а на супровід медиків. Назвіть адресу, поверх, повідомте, скільки людей у квартирі, чи є діти, чи є зброя.

І ще одна практична порада. Якщо ситуація дозволяє, вийдіть із квартири й чекайте бригаду біля під’їзду — так ви зможете за хвилину пояснити медикам, що відбувалося останні дні: скільки людина не спала, що саме говорила, чи були судоми, чи вживала щось раніше. Ця коротка розповідь родича часто дає лікарю більше, ніж перші п’ятнадцять хвилин огляду.

Що роблять у стаціонарі

Перше, чим займаються лікарі, — це безпека і базові життєві функції, а не «заспокоєння». Порядок дій у стаціонарі суворо визначений: спершу стабілізація тіла, потім зменшення збудження, далі обстеження й лише після цього — робота з психотичною симптоматикою та причинами.

Нижче — з чого складається кожен із цих етапів і чому жоден із них неможливо відтворити вдома.

Стабілізація й охолодження

Людину розміщують в окремій тихій палаті з приглушеним світлом, під постійним наглядом персоналу, прибравши небезпечні предмети. Одразу починається моніторинг температури тіла, пульсу, артеріального тиску, дихання й насичення крові киснем.

При перегріві проводять активне охолодження — це один із найважливіших кроків, бо висока температура при отруєнні стимуляторами напряму загрожує життю і запускає розпад м’язової тканини з ураженням нирок.

Паралельно ставлять крапельниці для відновлення рідини й підтримки роботи нирок, контролюють рівень натрію в крові (щоб не пропустити його падіння) і перевіряють рівень глюкози, бо низький цукор сам по собі дає сплутаність свідомості.

Заспокійлива терапія

При вираженому збудженні на тлі стимуляторів першою лінією є препарати групи бензодіазепінів: вони знижують надмірне збудження нервової системи, зменшують тривогу, знижують ризик судом і допомагають знизити температуру. Це стандартний підхід у невідкладній токсикології, і саме він відображений у рекомендаціях проєкту BETA.

Антипсихотичні препарати застосовують стримано і не як першу лінію. Причина в тому, що при отруєнні стимуляторами вони можуть знижувати поріг судомної готовності, погіршувати тепловіддачу (тобто посилювати перегрів) і впливати на серцевий ритм, подовжуючи інтервал QT на тлі вже перевантаженого серця. За наявності високої температури, судом або порушень ритму пріоритет мають бензодіазепіни, охолодження й інфузійна терапія; антипсихотик додають тоді, коли психотична симптоматика зберігається після стабілізації.

Що каже доказова база. Кокранівський огляд «Treatment for amphetamine psychosis» (Shoptaw, Kao, Ling, 2009) показав, що антипсихотики зменшують симптоми психозу, спричиненого стимуляторами; порівняння оланзапіну й галоперидолу дало зіставну ефективність при кращій переносимості оланзапіну, проте цей висновок спирається на одне невелике дослідження і є попереднім. Загалом доказова база тут обмежена. Конкретний препарат і дозу визначає лише лікар після огляду — жодних «таких самих таблеток» удома бути не може. Фізичне обмеження рухів — крайній захід: коротко, персоналом, під обов’язковим контролем дихання й кровообігу.

Аналізи й обстеження

Роблять біохімію крові (робота нирок і печінки, електроліти, насамперед натрій і калій), визначають креатинфосфокіназу — маркер розпаду м’язової тканини, типового ускладнення при перегріві й боротьбі.

Знімають електрокардіограму для оцінки ритму й провідності серця, контролюють загальний аналіз крові та кількість сечі, за потреби призначають комп’ютерну томографію голови.

Цей етап пояснює, чому психоз не можна «пересидіти вдома»: частина найнебезпечніших процесів відбувається в аналізах задовго до того, як стане помітною зовні. Людина ще розмовляє й ходить, а нирки вже отримують навантаження, яке через добу може стати незворотним.

Виключення інших причин

Цей блок не пропускають ніколи, бо схожу картину дають стани, які лікуються зовсім інакше. Це інфекції (менінгіт, енцефаліт, сепсис, тяжка пневмонія), черепно-мозкова травма — людина в психозі часто падає або б’ється, і травму легко пропустити, низький рівень цукру в крові, нестача кисню, порушення роботи печінки й нирок.

Сюди ж належать синдром відміни алкоголю чи заспокійливих ліків, порушення роботи щитоподібної залози, отруєння іншими речовинами й препаратами, а також різке падіння натрію в крові через надмірне вживання води.

Окремий і дуже важливий варіант — дебют або загострення самостійного психічного захворювання, яке речовина лише проявила. Саме тому діагноз, поставлений у перші години, завжди попередній, і його переглядають після виходу з гострого стану.

Чому не використовують термін «збуджений делірій»

Ви могли зустріти в мережі формулювання «збуджений делірій» (excited delirium) як нібито окремий діагноз. Використовувати його не слід. У 2023 році Американська колегія лікарів невідкладної допомоги (ACEP) відкликала свій документ 2009 року й заявила, що цей термін не має вживатися. Американська колегія медичної токсикології (ACMT, 2023) рекомендує натомість формулювання «гіперактивний делірій із вираженим збудженням».

Причина не суто термінологічна. Ярлик «збуджений делірій» історично використовувався так, що знімав увагу з медичної частини проблеми й переносив її у площину «людина була неконтрольована». Сам стан — сплутаність із різким руховим збудженням, перегрівом і серцевими порушеннями — реальний і загрозливий для життя. Описувати його потрібно, називати старим терміном — ні.

Для родини це важливо в одному практичному сенсі: якщо ви чуєте цей термін, поставте лікарю просте питання — яка температура, який пульс і що з нирками. Саме ці показники визначають тяжкість, а не назва.

Чому аптечний тест не показує «солі»

Це одна з найчастіших причин, чому родина втрачає дорогоцінний час. Людина поводиться дивно, рідні купують у аптеці експрес-тест сечі, отримують негативний результат — і роблять хибний висновок: «нічого не вживав, значить, це просто нерви». Насправді звичайні експрес-тести, як правило, не виявляють синтетичні катинони.

Пояснення просте. Стандартні імунохімічні тести розроблялися під класичні речовини — амфетамін, опіати, канабіс, кокаїн, бензодіазепіни. Вони «шукають» конкретні хімічні структури. Синтетичні катинони — це велика й постійно оновлювана група сполук, більшість із яких такі тести просто не розпізнають. Публікації з клінічної токсикології (Petrie та співавт., Clinical Toxicology, 2013; Ellefsen, Concheiro, Huestis, Drug Metabolism Reviews, 2016) фіксують і зворотну проблему: можливі хибнопозитивні результати на амфетаміни за рахунок перехресних реакцій. Тобто тест може і промовчати там, де речовина є, і «спрацювати» там, де її немає.

Для надійного визначення потрібні лабораторні методи хромато-мас-спектрометрії. Вони доступні в спеціалізованих лабораторіях, займають час і призначаються лікарем за потреби. У невідкладній ситуації результат тесту взагалі не є визначальним: лікар діє за клінічною картиною — температурою, пульсом, тиском, свідомістю, — а не чекає лабораторного підтвердження.

Практичний висновок для родини: негативний домашній тест не спростовує вживання і не є підставою відкласти виклик лікаря. Якщо ви бачите марення, галюцинації, багатодобове безсоння й фізичні ознаки перезбудження — орієнтуйтеся на те, що бачите, а не на смужку на тесті. І не влаштовуйте «тестування» як спосіб довести людині її неправоту: у стані підозрілості це майже гарантовано буде сприйнято як пастка.

Що буде після гострого стану: прогноз і ризики

Найнебезпечніший період настає після того, як гострий психоз минув. Типові наслідки цього етапу — тяжка депресія, різкий занепад сил, порушення сну, проблеми з пам’яттю й концентрацією та сильна тяга до речовини. Саме тут найвищий ризик зриву й самогубчих думок.

Людину не можна залишати без підтримки одразу після виписки. Якщо ви чуєте фрази на кшталт «мені вже нічого не допоможе» або «краще б я не прокидався», сприймайте це серйозно і не залишайте її саму. В Україні цілодобово й безкоштовно працює лінія психологічної підтримки та запобігання самогубствам Lifeline Ukraine — 7333. Зателефонувати може і сама людина, і родич, який не знає, що робити.

Ще один чесний факт, який варто знати заздалегідь: затвердженого препарату, який усуває тягу до стимуляторів, сьогодні не існує. Немає «уколу від солей» і немає таблетки, яка прибирає потяг; окремі комбіновані медикаментозні схеми вивчаються і дають лише помірний ефект. Найкращу підтверджену ефективність при залежності від цієї групи речовин мають психосоціальні методи — насамперед заохочувальна терапія (система матеріального заохочення за підтверджені чисті аналізи) у поєднанні з когнітивно-поведінковою психотерапією; це показав, зокрема, порівняльний аналіз психосоціальних втручань у PLOS Medicine (De Crescenzo та співавт., 2018).

Ризик повторного психозу при поновленні вживання дуже високий, і кожен наступний епізод може виникати легше та швидше — іноді від меншої кількості речовини, ніж попереднього разу. Це не залякування, а спостереження, яке варто врахувати при плануванні перших місяців після виписки.

Скільки триває психоз від солей

У більшості випадків гострий психоз минає протягом днів після припинення вживання, відновлення сну й лікування. Проте симптоми згасають нерівномірно і в різній послідовності: в одних людей першими зникають галюцинації, в інших довше за все тримається тривога. Найчастіше найдовше зберігаються настороженість і недовіра.

Саме тому людина може виглядати вже «нормальною», але ще кілька днів насторожено оглядати кімнату або уникати телефона. Орієнтуватися варто не на очікуваний «порядок» згасання симптомів, а на повторний огляд лікаря — тільки він може сказати, що стан справді минув.

У частини людей стан затягується на тижні: зберігається недовіра, залишкові ідеї стеження. Це вимагає спостереження психіатра, а не просто «часу». Тому оцінка лікаря-психіатра після виходу з гострого стану обов’язкова — вона відповідає на ключове питання: це був тимчасовий стан, спричинений речовиною, чи речовина проявила самостійне психічне захворювання (наприклад, шизофренію чи біполярний розлад), яке потребує окремого тривалого лікування. У класифікації ВООЗ психотичний розлад, спричинений речовиною, — це стан, симптоми якого істотно перевищують звичайне сп’яніння і згасають після припинення вживання; якщо симптоми тримаються довго, діагноз переглядають.

Окремі ситуації, про які питають найчастіше

Три сценарії потребують окремої згадки, бо в них змінюються або правові правила, або медичні пріоритети. У кожному з них базовий алгоритм лишається тим самим — 103, безпека, охолодження, — але додаються обставини, про які треба повідомити бригаду одразу.

Якщо це підліток

Для дитини до 14 років рішення про медичне втручання ухвалює законний представник — батьки або опікун; після 14 років закон враховує і згоду самої особи. У невідкладній ситуації, коли є пряма загроза життю, допомога надається незалежно від згоди — це загальне правило для екстреної медичної допомоги.

Практично для батьків це означає: не витрачайте час на переговори з підлітком і не намагайтеся «домовитися до ранку». Викликайте 103, повідомте вік, скажіть, скільки діб дитина не спала, і покажіть медикам усе, що знайшли — упаковки, залишки, листування, якщо воно у вас перед очима.

Окремо: підлітковий психоз частіше плутають із «поганою поведінкою» й підлітковою кризою, тому діагноз відкладається на тижні. Якщо ви бачите марення, галюцинації або багатодобове безсоння — це не характер і не перехідний вік, це медичний стан.

Якщо це вагітна жінка

Вагітність переводить ситуацію в категорію безумовно невідкладних. Психостимулятори підвищують артеріальний тиск і тонус судин, що пов’язано з ризиком передчасного відшарування плаценти, гіпертензивних ускладнень, передчасних пологів і страждання плоду. Перегрів і зневоднення небезпечні для обох.

Про вагітність і приблизний строк потрібно сказати диспетчеру 103 одразу, на початку розмови — це впливає і на вибір бригади, і на те, куди повезуть. Самостійно давати будь-які препарати категорично не можна.

Спроби «перечекати вдома, щоб не потрапити на облік» у цьому випадку особливо небезпечні: ціна затримки — не тільки здоров’я жінки, а й життєздатність вагітності.

Якщо речовини змішували

Змішування — радше правило, ніж виняток. Найнебезпечніші поєднання: стимулятори з алкоголем (додаткове навантаження на серце й печінку), із заспокійливими та снодійними (маскують тяжкість стану), з іншими стимуляторами (сумарний перегрів і аритмії).

Окрема ситуація — поєднання з препаратами, що впливають на серотонін: антидепресантами з групи СІЗЗС, деякими знеболювальними (трамадол), MDMA. У такому разі можливий серотоніновий синдром: тремтіння, різке посмикування м’язів, надмірно жваві рефлекси, збудження, пітливість, пронос і швидке зростання температури. Це загрозливий для життя стан, який лікується інакше, ніж «просто психоз».

Тому складіть перед приїздом бригади список усього, що людина приймала за останню добу, — включно з призначеними ліками, добавками й алкоголем. Ця інформація може змінити тактику лікування, і жодних наслідків для вашої рідної людини вона не має.

Правовий бік: що важливо знати родині

Перше, що варто розуміти: лікування залежності в Україні добровільне. Проти волі покласти дорослу людину «на реабілітацію» не можна — ані за проханням родини, ані за домовленістю з приватним закладом. Будь-хто, хто обіцяє «привезти й закрити», діє поза законом, і родині це може обернутися значно більшими проблемами, ніж сама залежність.

Але є окремий випадок — гострий психічний стан. Згідно із Законом України «Про психіатричну допомогу» (№ 1489-III, ст. 14), особу можуть госпіталізувати до закладу психіатричної допомоги без її згоди, якщо через тяжкий психічний розлад вона вчиняє або має реальні наміри вчинити дії, що становлять безпосередню небезпеку для неї самої чи для оточення, або не здатна самостійно задовольняти основні життєві потреби. Гострий психоз із агресією чи суїцидальними намірами — саме той стан, який закон описує.

Рішення про таку госпіталізацію ухвалює лікар-психіатр, а не родичі й не поліція. Протягом 24 годин з моменту госпіталізації людину обов’язково оглядає комісія лікарів-психіатрів, яка вирішує, чи була госпіталізація обґрунтованою. Якщо ні — людину виписують.

Важливо знати, що висновок комісії — не остання інстанція. Якщо комісія визнає госпіталізацію обґрунтованою, заклад протягом 24 годин з моменту цього висновку звертається до суду за місцем перебування особи, і подальше перебування в лікарні без згоди людини можливе лише за рішенням суду (ст. 16 Закону № 1489-III). Особа має право на правову допомогу, на участь у розгляді справи та на оскарження рішень і дій медичних працівників (ст. 25). Це запобіжник проти зловживань, і він працює в обидва боки: родина не може «замовити» госпіталізацію, але й людину не можуть утримувати без підстав і без судового контролю.

Практичний висновок простий. Ваше завдання — не «домовитися», не вмовити й не відвезти силою. Ваше завдання — викликати 103 і чесно, без прикрашання й без применшення, описати стан: що людина говорить, скільки діб не спить, чи були погрози, чи були судоми, яка температура. Юридичну й медичну оцінку зробить лікар, а за потреби — суд. Ви не берете на себе рішення, якого не маєте права ухвалювати, — і це знімає з вас частину тягаря.

Що робити родині далі й де шукати опору

Коли гострий етап позаду, родина зазвичай залишається виснаженою, злою і винною одночасно. Це нормальна реакція на те, що ви пережили. Важливо не перекладати на себе відповідальність за чужий вибір і не намагатися стати одночасно наглядачем, лікарем і психотерапевтом для своєї дорослої дитини чи чоловіка. Такі спроби вигорають за кілька місяців і, як правило, закінчуються розривом стосунків саме тоді, коли підтримка потрібна найбільше.

Що реально допомагає. По-перше, чіткі межі замість контролю: ви можете сказати, чого не будете робити (давати гроші, брехати на роботу, ходити по аптеках), і це чесніше, ніж обіцяти нескінченне терпіння. По-друге, план на випадок повторення: заздалегідь домовтеся всередині родини, хто дзвонить у 103, хто виводить дітей, де лежать документи, хто зустрічає бригаду біля під’їзду. Написаний на аркуші план економить у критичний момент кілька хвилин, а ці хвилини бувають вирішальними. По-третє, власна підтримка: розмова з психологом або групою для родичів — не розкіш, а спосіб залишитися дієздатним.

Із медичного боку після виходу з гострого стану потрібні дві речі: спостереження психіатра (чи не залишився стійкий психотичний розлад) і робота із залежністю. Другий етап не має швидких рішень і не вимірюється днями. Він будується навколо психотерапії, заохочувальних програм, регулярності контактів із лікарем — і саме тому найважливіше в ньому не «сила волі», а те, щоб людина не залишалася одна в перші тижні після виписки. Питання про формат — амбулаторно чи в стаціонарі — вирішує лікар після обстеження, з урахуванням стану серця, нирок, супутніх психічних розладів і тривалості вживання.

Якщо ви не знаєте, з чого почати, почніть із розмови з фахівцем — не про «як його змусити», а про те, що конкретно відбувається з вашою родиною і які кроки реальні саме зараз. Профілі лікарів, які працюють із такими станами, зібрані в розділі «Наші фахівці». Обсяг планової допомоги при залежності від синтетичних катинонів визначають індивідуально: універсальної схеми, яка підходить усім, не існує, і жоден сумлінний лікар не пообіцяє вам гарантованого результату за визначену кількість днів.

Матеріал має інформаційний характер і не замінює консультацію лікаря-нарколога та лікаря-психіатра. Діагноз, метод і дозу лікарських засобів визначає лікар після особистого огляду й обстеження. У невідкладній ситуації телефонуйте 103; при потребі в психологічній підтримці — 7333 (цілодобово, безкоштовно).