Знайомство – я і моя родина
Привіт ,мене звати Анастасія! Хочу поділитись з
вами своєю історією спасіння Зростала я в самій звичайній родині :мама медик ,а тато займався
нафтою. Відносини між батьками були не з найкращих, вони часто сварились через різні погляди на побут, моє виховання і багато іншого. Тато -людина “одиночка”, який звик бути сам по собі. Ніколи не любив проводити час з нами ,не пам’ятаю щоб ми кудись ходили гуляти як сім’я, чи хобаб просто разом вечеряли. Декілька разів було таке що брав мене з собою але зв’язок у нас був відсутній. Дуже ображалась за черствість з його сторони ,особливо коли бачила інші приклади своїх подруг. Мама старалась як могла дати мені все чого не було в неї , адже виховувала себе можна сказати без батьків. Жінка дуже ранима ,часто ображалась і могла з нами дуже довго не говорити ,що приводило мене до жахливих почуттів .
Школа, інститут, початок…
Спочатку ми жили в селі міського типу де я ходила в гарний садочок ,а потім переїхали у місто Полтава ,коли татові видали з роботи квартиру . Там вже я пішла до школи ,відвідувала різні гуртки ,займалась з репетиторами. Вчилась не погано ,але ніколи не була заучкою. Дуже полюбляла малювати і коли було натхнення писати вірші . В підлітковому віці я не була сильно проблемною дитиною ,слухалась батьків і приходила до дому раніше за інших ( тато дуже суворий був до цього) . Але майже все друзі які мене оточувати вели аморальний спосіб життя , п’янки , гулянки і так далі . Майже всі святкування проходили на зйомних квартирах з випивкою і гучною музикою. Для мене це було цілком нормальним так як мати і батько також вживали самі , зі своїми друзями а іноді і зі мною . Ми з мамою доволі часто брали до дому щось випити аба ходили на дискотеки чи кафе де також був присутній алкоголь. Під закінчення 11 класу піднялось питання стосовно мого майбутнього і вибору професії . З самого дитинства я любила читати книжки і різні статі з психології. Відповідно і хотела йти вчитись на цю спеціальність, але мої батьки були проти ,переконували що це все не моє і багато грошей не заробиш . Запропонували навчатись в медичному закладі на провізора з перспективою в майбутньому відкрити власну аптеку. Треба було переїзджати до Харкова ,саме це більш за все і вплинуло на моє рішення піддатись батькам і прийняти їхню пораду. Дуже хотілось в 17 років жити самостійно і відчувати себе вільною пташкою роблячи що заманеться . Почалось навчання , нові друзі і зовсім інше життя яке мені дуже подобалось . Звичайно був присутній алкоголь, гуртожиток ,якісь гулянки з приводу і без. На ранок почувала себе погано , боліла голова ,нудота а іноді і не дуже приємні ситуації через минулі події , але це все нічого. Виправдовувала свою тягу що це є нормально , можу відриватись поки молода , поки немає роботи і дітей . З’явився хлопець з яким почала будувати свої перші відносини і начебто все йшло більш менш нормально на мій погляд . Раз в два тижні приїздила до рідних ,почувала себе дорослою , незалежною і самостійною . До сих пір пам’ятаю як одного вечора захотілось випити
трішки пива після тяжкого дня , незважаючи що компанії розділити зі мною вечір не було. Дівчата з кімнати спортсменки взагалі не вживали , а хлопець влаштувався на роботу і майже кожного вечора був там . Зараз я розумію що це був початок мого кінця і саме через це рішення я дозволила залежності повністю зануритись в мій особистий простір. Тому що після того вечора це почалося щодня незважаючи як проходив мій день.
Звичайно про наслідки я не думала так як не бачила проблеми . Дні йшли , відвідувала пари, спортзал , проводила час в компанії і зі своїм обранцем ,періодично їздила до дому в Полтаву . Тато
повністю мене утримував фінансово , в грошах я не була особливо обмежена , були моменти коли приходилось брехати і вигадувати якість історії на що мені потрібні кошти . Приблизно протягом року півтора змінювалась моя зовнішність , почала набрякати так як в основному сиділа тільки на пиві і набрала вагу . По тихеньку почала пропускати навчання так як ставало все важче зранку встати і зібратись після нічного запою , не звертала увагу що без алкоголю сну вже не було . В кінці 3 – го курсу прийшов час закривати сесію допуску до якої звичайно не мала . Викладачі не бажали йти на зустріч так як дуже багато всього пропущено і позакривати борги майже не реально . Для моїх батьків це був великий шок , адже вони старались щоб в мене була освіта ,оплачували не маленькі кошти і робили все для цього . Саме жахливе в тій ситуації що я тут не бачила і не відчувала свою провину . Знайшла дуже просте і вигідне для себе виправдання “з самого початку не хотіла тут навчатись і це був ваш вибір”.
Залежність
Після повернення до рідного міста братись за голову не поспішала ,так як брати відповідальність за
щось бажання не було. Інтерес був один – погуляти і випити . Мати помічала мій стан , що
зовсім нічим нормальним не займаюсь , кожного дня чути перегар . Через це були великі сварки ,
знаходились пляшки по всім куточкам , виливались в раковину і слідом істерики . Моя неадекватність прослідковувалась в словах і діях , голова була забита тільки схемами де взяти кошти і як пронести улюблене пиво до себе в кімнату . Навіть палити почала тому що ефект відчувався набагато яскравіше і це була ще одна можливість вийти у під’їзд і випити з заначки на 10 – му поверсі .
Щоб мати перестала виносити мозок як тоді здавалось , намагалась влаштуватись на роботу . Але через безвідповідальність і пиятство ніхто брати не хотів .
Скандали продовжувались , тато підштовхнув що треба все ж таки закінчити навчання , вмовив
відновитись в університеті . Знову переїхала до гуртожитку у Харків , але за цих пів року з’являлась на парах ще менше аніж того разу . Потім вирішили якщо так не “хочу ” то хоча б заочно але маю довчитись . Так освіту зрозуміло що не отримала навіть після тих спроб .
Мій рівень опустився ще нижче ,почала брати під шалені відсотки кредити , потів поступово поздавала своє золото в ломбард яке мені дарувала мама . Продовжувала звинувачувати батьків у всіх своїх бідах ,вважала що наді мною знущаються раз не дають кошти і так ставляться . Це зараз я вже розумію що вони відчували на той час і як було боляче дивитись на мене . Шукала різні методи де можна взяти гроші на свої потреби, обманювала людей вигадуючи різні історії яка важка в мене доля.
Як тільки щось з’являлось шукала квартиру на декілька тижнів де можна було робити що завгодно без якогось контролю . Доза мого вживання в добу складала більше 5 літрів і пачка сигарет . Навіть
коли запрошували на побачення наприклад на каву я не погоджувалась , цікаво було тільки з тими
людьми з якими можна випити .
Край. Епілепсія
Гроші закінчувались, здоров’я і сили також .
Повернулась до мами жити ,через деякий час була епілепсія а в ночі біла гарячка . Жіночка яка мені
проводила детоксикацію сказала що можу померти з таким способом життя як що нічого не зміниться .
Пам’ятаю начеб то злякалась і клялась дале не пити, але після покращення фізичного стану все продовжилось . Мати від відчаю шукала різні методи як вчинити зі мною , запропонувала
спробувати реабілітацію . Напевно щоб просто хоча б кудись аби не з нею погодилась на це . По
відгукам і рекомендаціям обрали наркологічну клініку Пульс яка знаходилась в нашому місті ,так і почалось моє одужання .
Лікування
Зараз точно можу сказати що проблеми я не розуміла і сприйняття себе як залежної людини відбулось вже в процесі проходження курсу . Я писала письмові роботи , працювала по програмі
,багато себе аналізувала і знаходилась в повному шоці . З’явилась чітка картинка до чого я себе
привела і що могло бути далі . Було безмежно соромно за свої вчинки перед рідними і знайомими
,як це все пройти не знала . Навіть дивитись на себе в дзеркало було не приємно ,було таке відчуття
начеб то я остання потвора на цій землі яка нічого нормального в житті не зробила . Допомагали
консультанти з хімічної залежності і психологи ,колектив підтримував і я бачила в цьому всьому результат . Так минули моїх пів року реабілітації ,слідом була адаптація до соціуму вже в іншому
місті – соціалізація . Після закінчення курсу лікування від алкоголізму я знайшла те що мені подобається – психологія ,проходила курси і навчалась щоб також допомагати людям .
Через деякий час вийшла заміж і повністю змогла себе реалізувати як особистість .
Зараз маю гарні відносини з рідними , кажуть що дуже пишаються мною . Стабільний дохід якого вистачає закривати всі свої потреби і відкладати на мрію , займаюсь справою що надихає і підштовхує рухатись далі.Готуюсь стати мамою , адже зовсім скоро народиться донечка і це все завдяки тому що довірила своє життя правильним людям . Пишу це і якщо чесно хочеться плакати від того що є ті кому не все одно на тих хто самостійно себе губить . Вірю в те що моя історія також комусь допоможе встати на правильний шлях .
Поширені питання та відповідь на них:
Питання 1: Як ви усвідомили, що у вас залежність?
Відповідь: Усвідомлення прийшло тоді, коли я зрозуміла, що не можу контролювати своє споживання алкоголю та що це стало визначальною частиною мого щоденного життя, негативно впливаючи на моє здоров’я, стосунки з родиною та особисте життя.
Питання 2: Що спонукало вас шукати допомогу і почати лікування?
Відповідь: Критичний момент настав після того, як я стикнулася з серйозними здоров’ями проблемами, такими як епілепсія та біла гарячка, що змусило мене усвідомити реальну загрозу моєму життю від алкоголізму.
Питання 3: Як проходило ваше лікування та одужання?
Відповідь: Мій шлях до одужання почався з детоксикації а потім і з реабілітаційної програми в наркологічній клініці “Пульс”, де я працювала над власними проблемами, аналізувала їх та вчилася жити без алкоголю. Цей процес включав письмові роботи, роботу за програмою та підтримку консультантів і психологів.
Питання 4: Як змінилося ваше життя після одужання?
Відповідь: Після одужання я змогла повністю реалізувати себе як особистість, знайти роботу, яка мене надихає, вийти заміж та налагодити відносини з рідними. Тепер я готуюся стати мамою і живу життям, яке раніше здавалося недосяжним.
Питання 5: Які поради ви могли б дати тим, хто бореться зі своїми залежностями?
Відповідь: Не бійтеся просити допомоги та приймати її. Лікування і відновлення – це не слабкість, а шлях до сильнішої, здоровішої та щасливішої версії себе. Завжди пам’ятайте, що зміна можлива, і ваше життя може стати кращим.
Література
Анастасія ******, Історія написана власноруч клієнтом наркологічної клініки “ПУЛЬС” м. Львів
Наші соціальні мережі
Схожі статті
- Ефективне лікування алкоголізму у Львові: відгуки пацієнтів та методи терапії
- Чи існує найефективніший метод лікування алкоголізму?
- Моя історія. Коли гра важливіша за все!
- Переваги лікування наркозалежності в спеціалізованій клініці
- Кодтерпін та лікарська залежність від аптечних препаратів
Дуже життєва історія , яка говорить про реальний приклад ! Все в нашому житті можливо якщо почати займатись собою . Хочеться щоб такі люди більше ділились досвідом адже це надихає інших і показує правильний шлях.
Ви дуже сильна дівчина, впевнений що ваші рідні вами пишаються, ваша історія придає віру, хай Бог вас оберігає!
Усім привіт, мене звати Олексій, я також раніше був алко-нарко залежним, не розумів своєї проблеми, но коли життя стало не кєрованим я звернувся до центру ,,Пульс” де мені зрадістю допомагали, прийти до тями, догляд зі сторони спів робітників був на вищему рівні, я дуже вд’ячний всім їм за допомогу, і раджу Вам усім звертатися,не боятися, бо це проблема з якою треба боротися.
Ви велика молодець що вибралися з тої прірви, ваше життя це приклад того що вихід є, дякую вам за вашу відкритість
Прям перепросив деякі моменти зі свого життя!.Дякую за відкритість!Дай Боже щоб лікування допомагало кожному!
До болью..до сліз..щось подібне і в мене в житті відбувалося!Бажаю щасливого і плідного життя!
Я вважаю , що така відверта історія надихне інших. І можливо через ваш приклад людина захоче змінити своє життя.
Анастасія ви дуже сильна дівчина, не кожен зміг би звернутися за допомогою і змінити своє життя, ваша історія дуже мотивує і надихає
Хто пережив і вибрався з цього дуже сильні люди, багато відгукується, дуже сильний досвід, це мотивує боротися, не здаватися, насправді вихід є, це зміцнює віру з кожним днем
Дійсно надихаюча відверта історія, дякую що поділилися мотивацією
Дуже душевна розповідь, сподіваюсь багато кому допоможе
Анастасія, ви нагадали мені мою доньку! Завдяки таким історіям батьки знову починають вірити що не дивлячись на хворобу у їхніх дітей є майбутнє . Ви молодець!