Реабілітація після ігроманії: Програма відновлення

Що таке ігроманія (лудоманія)?

Ігроманія (лудоманія, патологічний гемблінг) — це розлад контролю імпульсів, який характеризується нездатністю людини протистояти потягу до азартних ігор, незважаючи на руйнівні наслідки для фінансового стану, сімейних стосунків, професійної діяльності та психічного здоров’я. Згідно з Міжнародною класифікацією хвороб (МКХ-10), патологічна схильність до азартних ігор має код F63.0 і належить до групи розладів звичок та потягів.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, поширеність патологічного гемблінгу серед дорослого населення становить від 0,4% до 3,4% залежно від регіону. В Україні, з розвитком онлайн-казино та букмекерських контор, проблема ігрової залежності набуває дедалі більших масштабів. Особливо вразливими є молоді люди віком 18-35 років, серед яких рівень проблемного гемблінгу може сягати 5-7%.

Механізм формування ігрової залежності

Формування залежності від азартних ігор пов’язане з порушенням роботи дофамінової системи головного мозку — тієї ж нейромедіаторної системи, що задіяна при хімічних залежностях. Під час гри мозок виділяє підвищену кількість дофаміну — нейромедіатора, відповідального за відчуття задоволення та винагороди. З часом формується толерантність: для досягнення того ж рівня збудження потрібні все більші ставки та більш ризикована гра.

Нейровізуалізаційні дослідження показують, що у патологічних гравців спостерігаються зміни в префронтальній корі головного мозку — ділянці, відповідальній за прийняття рішень, контроль імпульсів та оцінку ризиків. Це пояснює, чому людина продовжує грати, навіть усвідомлюючи катастрофічні наслідки.

• Дофамінова дисрегуляція: Азартна гра активує систему винагороди мозку подібно до психоактивних речовин. Непередбачуваність результату створює потужний стимул, який закріплює залежну поведінку.
• Когнітивні спотворення: Ігроман формує хибні переконання: «ілюзія контролю» (віра в здатність впливати на результат), «помилка гравця» (очікування виграшу після серії програшів), «вибіркова пам’ять» (запам’ятовування виграшів та ігнорування програшів).
• Емоційна регуляція: Гра стає способом уникнення негативних емоцій — стресу, тривоги, самотності, нудьги. Формується порочне коло: негативні емоції → гра → тимчасове полегшення → програш → посилення негативних емоцій → гра.
• Соціальне підкріплення: Рекламні кампанії букмекерів, нормалізація азартних ігор у суспільстві та доступність онлайн-платформ створюють середовище, що сприяє розвитку та підтриманню залежності.

Фахівці клініки «Пульс» у Львові використовують комплексний підхід до реабілітації, який враховує всі аспекти формування залежності — нейробіологічний, психологічний та соціальний. Наша програма відновлення базується на доказових методах психотерапії та відповідає міжнародним стандартам лікування розладів, пов’язаних з азартними іграми.

Хто знаходиться в групі ризику?

Дослідження виявили ряд факторів, що підвищують ризик розвитку ігрової залежності:

• Генетична схильність: Наявність залежностей (алкогольної, наркотичної, ігрової) у близьких родичів підвищує ризик у 3-8 разів.
• Супутні психічні розлади: Депресія, тривожні розлади, СДУГ (синдром дефіциту уваги та гіперактивності), біполярний розлад.
• Вік та стать: Чоловіки страждають частіше, ніж жінки (співвідношення приблизно 2:1). Ранній початок гри (до 18 років) значно підвищує ризик розвитку патологічного гемблінгу.
• Особистісні риси: Імпульсивність, схильність до ризику, потреба в гострих відчуттях, низька стресостійкість.
• Соціальні фактори: Фінансові труднощі, соціальна ізоляція, стресові життєві події, оточення, де азартні ігри є нормою.

Симптоми та стадії ігроманії

Розпізнати ігрову залежність на ранній стадії може бути складно, оскільки вона розвивається поступово і часто маскується під «хобі» або «розвагу». Відповідно до діагностичних критеріїв МКХ-10 (F63.0), основними ознаками патологічної схильності до азартних ігор є:

• Постійна зайнятість думками про гру (планування наступної гри, згадування минулих виграшів, пошук грошей для гри).
• Потреба збільшувати ставки для досягнення бажаного рівня збудження (толерантність).
• Безуспішні спроби контролювати, скоротити або припинити гру.
• Занепокоєння, дратівливість або агресія при спробах обмежити гру (абстиненція).
• Використання гри як способу втечі від проблем або поліпшення настрою.
• Повернення до гри наступного дня, щоб відігратися після програшу («переслідування втрат»).
• Брехня рідним та близьким щодо масштабів залучення до гри.
• Вчинення протиправних дій (шахрайство, крадіжка, підробка) для фінансування гри.
• Ризик або втрата значущих стосунків, роботи, навчання через гру.
• Покладання на інших людей для вирішення фінансових проблем, спричинених грою.

Стадії розвитку ігрової залежності:

1. Стадія виграшу (початкова): Людина починає грати заради розваги, отримує перші виграші, які створюють ілюзію легких грошей. Формується оптимістичне ставлення до гри, зростає частота та розмір ставок. На цій стадії гравець ще здатний контролювати свою поведінку, але вже починає витрачати більше часу та грошей на гру. Тривалість стадії — від кількох місяців до кількох років.
2. Стадія програшу (прогресуюча): Починаються серйозні фінансові втрати. Гравець бере кредити, позичає гроші, продає майно. З’являється «переслідування втрат» — нав’язливе бажання відігратися. Брехня стає нормою. Погіршуються стосунки з близькими, знижується продуктивність на роботі. Виникають перші ознаки депресії та тривоги. Тривалість — від 1 до 5 років.
3. Стадія відчаю (критична): Катастрофічне фінансове становище, руйнування сім’ї, втрата роботи. Можливі кримінальні дії для отримання грошей на гру. Тяжка депресія, панічні атаки, суїцидальні думки. Повна втрата контролю над ігровою поведінкою. На цій стадії необхідна негайна професійна допомога. Без лікування стан прогресивно погіршується.

Протипоказання до інтенсивної терапії

Хоча програма реабілітації підбирається індивідуально, існують стани, при яких деякі методи інтенсивної терапії потребують особливої обережності або тимчасово протипоказані:

Абсолютні протипоказання:

• Гострі психотичні стани (шизофренія в стадії загострення, гострий маніакальний епізод).
• Активні суїцидальні наміри з конкретним планом (потребує першочергової психіатричної допомоги).
• Тяжка інтоксикація психоактивними речовинами (спочатку необхідна детоксикація).
• Гострий органічний мозковий синдром (деменція, делірій).
• Відсутність мінімальної мотивації до лікування (рекомендується попереднє мотиваційне інтерв’ю).

Відносні протипоказання (потребують адаптації програми):

• Тяжка супутня хімічна залежність (алкоголізм, наркоманія) — потребує паралельного лікування.
• Виражений когнітивний дефіцит, що ускладнює участь у КПТ.
• Тяжкі соматичні захворювання в стадії декомпенсації.
• Виражений антисоціальний розлад особистості.
• Активна фаза посттравматичного стресового розладу (ПТСР).